СОКИРА З ПРОПЕЛЕРОМ - ERTETУ Київському палаці дітей та юнацтва можна було знімати фільм про майбутнє. На VI Всеукраїнській виставці «Обдаровані діти» 900 юних талантів представили три тисячі наукових і творчих розробок. Коридорами палацу крокували р`оботи, прилади-розвідники вимірювали показники екологічної безпеки, з гравітаційного аеродрому злітали літаки нового покоління.

На майстер-класах діти навчали ровесників і дорослих, як зав’язати морський вузол, зробити опішнянську іграшку, плести з трави. Біля палацу посадили символ виставки – Дерево талантів, землю для якого діти привезли з різних куточків країни.
– З кожним роком виставка-фестиваль стає все популярнішою, – розповідає «Освіті України» президент Малої академії наук Станіслав Довгий. – Для дітей з віддалених областей це шанс бути поміченими, подружитися з однолітками з найкращих технічних, спортивних і художніх гуртків країни.
Провінція
«втре носа» столиці
Одразу впадало в очі: у виставці-фестивалі бере участь багато дітей із «глибинки». Прикарпатська говірка, полтавське «ль», розмовна українська зі сходу України. Але діти із сіл і райцентрів не ніяковіють перед розкутими столичними ровесниками. Навпаки! Розповідають про свої ноу-хау, хваляться поїздками до «Артека». Юні київські інтелектуали розуміють: «провінція» в науково-технічних і художніх напрямах може й «носа втерти».
На самому початку експозиції привертає увагу велика машина рятувальників. Хлопці у вишиванках – Тарас і Дмитро Артими – пояснюють, що зробили її з дерев’яних ящиків. Цього «матеріалу» повно біля торговельних центрів. На технічному паспорті машини – фото дідуся, котрий працював у пожежній частині. Хлопцям (їм 13 і 14 років) також подобається ця професія. І нині вони в роздумах: бути в майбутньому рятувальниками чи автомоделістами.
Живуть юні винахідники в селі Попелів на Івано-Франківщині. До Центру технічної творчості в місто Тлумач їздять за п’ять кілометрів. Коли нема автобуса – підвозить батько. Якщо він не може – виручає керівник гуртка Володимир Цимбалій. Володимир Васильович – відмінник народної освіти. Вісім його вихованців уже цього року посіли перші місця на обласних і всеукраїнських змаганнях з автомоделювання.
Батько захоплення хлопців підтримує. Він і сам – майстер на всі руки. Зі старих «запорожців» робить тракторці, які за потужністю й дизайном не гірші від заводських. Ремонт усієї сільськогосподарської техніки в селі – його «парафія». Тому хлопці ще в роздумах: бути рятувальниками, як дід, чи конструкторами – як батько.
Вітряки на протягах
– Енергію вітру люди використовують давно, – каже полтавчанин Роман Назарчук. – У США виросли цілі «вітрякові містечка», на острові Охіо збудовано гігантські вітряки з діаметром ротора 122 метри. Але водночас гинуть тисячі птахів, які потрапляють у повітряний вир. Окрім того, вітряки повинні «розвертатися» за вітром, який змінює напрям. А це – зайві витрати енергії. Тому я вигадав вітряки на протягах.
Задум Романа надзвичайно простий. У багатьох місцях є зони низького і високого тиску – протяги. Хлопець розробив вітряк, який об’єднує ці зони спеціальною трубою. Завдяки різниці тиску на протилежних кінцях труби виникає постійний потік повітря. Його розробка так і називається – «Стабільний вітер». На трубі встановлено електрогенератор, який «уловлює» енергію. Собівартість енергії дуже маленька!
Посадочна смуга
на другому поверсі
Науковці, яких запросили на виставку, обов’язково затримаються біля винаходу чотирнадцятирічного Михайла Горяки з гуртка «Винахідник» Оболонського району Києва. На гравітаційному «аеродромі майбутнього» злітно-посадочні смуги мають два поверхи. Перший – звичайна горизонтальна ділянка, на якій літак сідає в штатному режимі. Далі починається підйом смуги, і літак плавно змінює напрям руху, «котиться» вгору. Спеціальне заокруглення повертає його в горизонтальне положення на верхньому поверсі аеродрому.
– На такому аеродромі швидкість зменшується без участі гальмівної системи, – пояснює Мишко. – Посадка – більш безпечна і не залежить від погодних умов.
На думку хлопця, вже в найближчому майбутньому слова «пристебніться, ми сідаємо на другому поверсі!» будуть звичними для кожного пасажира.
Ідеї для життя
Роботи юного раціоналізатора з міста Первомайська на Луганщині Давида Кулика – дуже практичні. Як каже його керівник Владислав Шокотько, школяр вдосконалює життя навколо себе. Автоматизував кухонну працю для мами, вигадує «розумні» пристрої для родичів і знайомих. Нещодавно його розробками зацікавилась фірма «Енергія». Її фахівці планують запровадити розробки Давида у виробництво. На виставці хлопець показує прилад для автоматичного освітлення АЗС. Каже: «Дивіться, цей датчик спрацьовує від світла фар. Машина в’їжджає на «заправку», світло вмикається. Це зекономить чимало грошей! Не треба освітлювати дорогу цілу ніч».
Вдосконалити… Майкрософт
Інший луганчанин – Андрій Коноваленко з міста Стаханова – побачив на тубі відео про мультимедійний стіл компанії Майкрософт і вигукнув: «Еврика!». На його думку, стіл забирає забагато місця і в його маленьку кімнатку не поміститься. Вихованець комп’ютерного гуртка довго не думав: склав пристрій, який з допомогою веб-камери створює будь-де і будь на чому мультимедійну поверхню. «Писати» на ній можна стилосом чи лазерною указкою. Ця поверхня може бути й дуже маленькою, і дуже великою – залежно від потреби. На ній можна написати освідчення однокласниці, а можна провести інтерактивний урок. Винаходом уже зацікавилися дві школи міста – № 15 і № 7. Вартість розробки – $25. Це в десятки разів дешевше, ніж мультимедійні столи Майкрософту.
«Літак-ялинка»
Технікою цікавляться не тільки хлопці. П’ятнадцятирічна Тетянка Окрушко із Житомира демонструє підліткам моделі літаків Другої світової: винищувачі ­ІЛ-16, «месершмітти», «мустанги».
– Роблю літачки вже два роки, – каже вона. – В Центрі науково-технічної творчості ми й моделі конструюємо, й історію вивчаємо.
На прохання розповісти свою улюблену історію про літаки дівчина трохи розгублюється. Її виручає молодший брат Олексій (саме він і привів сестру в гурток). Високо піднімає над головою модель «мустанга» й показує «вогні» під закрилками.
– Ці вогні сигналізували нашим, що літак – свій, – пояснює хлопчик. – Солдати називали його «новорічною ялинкою», бо спеціальні маячки блимали три рази жовтим і чотири – червоним.
Літає все!
Деякі моделі виявилися зовсім несподіваними. Керівник авіамодельного гуртка з міста Кролевець Валерій Сулім разом із сином Артемом вирішили, що літати може все, навіть сокира. Їхній топірець із пропелером упевнено підіймається в повітря. Глядачі завмирають… Складних фігур ця модель, звісно, не виконає, але запам’ятається надовго.
– «Лезо» сокири – дерев’я­не, – пояснює Валерій Леонідович. – Називаємо наш напрям «веселим авіамоделюванням». Нині хлопці пропонують запустити в повітря бензопилу чи автобус. Дехто сміється, мовляв, це ви фільму «Назад у майбутнє!» надивилися. Але нестандартні підходи приваблюють підлітків. У нас на заняттях завжди весело.
Крім сокири, батько й син привезли літак з радіокерованим двигуном. Він легко виконує фігури вищого пілотажу, й «пілотові» потрібно пильнувати, щоб не залетів надто далеко. А ще в області влаштовують справжні «повітряні бої». До кордових літаків прив’язують різнокольорові стрічки, і «суперник» має зрізати їх у повітрі.
На виставку прийшли й учені з відомими іменами. Вони розмовляли з дітьми, хвалили розробки, давали поради. Азартно запускали моделі танків і сперечалися щодо схем і креслень. На спроби запитати про майбутнє дитячих ноу-хау «відмахувалися»: мовляв, не заважайте, бачите, саме з майбутнім і спілкуємося…

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *