Бакалавр – «недобиток університетських баталій», магістр – щось на зразок «спеціаліста»… Вибачте, а хто ж тоді останній? Міфічні слова «болонський процес» нічого конкретного для нашого суспільства не значать. Коли в такій омріяній Європі бакалавр – повноцінний фахівець у своїй сфері, то для українських роботодавців це щось екзотичне і незакінчене, тоді як магістр для «старої сеньйори» – майбутній труженик науки, а для нас – усе то й же «спеціаліст»… Свої не розуміють, Європа – ще не визнає.

Один із провідних українських вишів. Древній, гордий, передовий. Звідси починає сходити сонце української Болоньї. Студенти поки що теж нічого не розуміють…
Як два роки магістратури? Що там робити?! – лунає голос під приймальною…
Не буде спеціаліста?! – жах вкриває обличчя вчорашніх випускників бакалаврату.
Нарешті сходить довгождане сонце. Крига скресає – болонський процес набирає конкретних форм.

Словник бакалавра. Том 1.
Освітньо-кваліфікаційний рівень. «Тут усе простіше, ніж було раніше, – звертається професор до спантеличених випускників бакалаврату. – Для того, хто хоче працювати, вистачить диплома бакалавра, кого цікавить наука – гайда в магістратуру!»
Болонська система пропонує формулу триступеневої освіти (3–5–8), згідно з якою не менше ніж три роки передбачено для отримання рівня “бакалавр”, не менше від 5 років – для “магістра” і не менше ніж 8 років – ученого ступеня “доктор філософії”.
Плюс: визнання (у майбутньому) дипломів відповідного кваліфікаційного рівня в Європі.
Мінус: недостатнє розуміння в українському суспільстві рівня “бакалавр”, його незатребуваність вітчизняною економікою.

Словник магістра. (Укладають)
Майбутній науковець. Потенційний аспірант, докторант і таке інше. Теоретик, фундаменталіст, дослідник… Поки в міністерстві ще побиваються над цим загадковим словом, студенти нашого університету рівними шеренгами крокують до Європи, звичайно, оволодівши таємним знанням магістеріуму.
Плюс: усе теж можливе визнання Заходом.
Мінус: суспільство плутається в розумінні рівнів спеціаліста і магістра.
З одного боку, лише деякі виші розробили відповідні дворічні програми магістратури та чотирирічні – бакалаврату. З іншого, залишили старого доброго спеціаліста. Що це – у Європі не знають…

Словник спеціаліста. (Вилучають з обігу, але він усе ще популярний)
Болонська система не передбачає, а отже – не визнає. Такого освітнього рівня на Заході не існує, тож диплом «спеціаліста» не засвідчує здобуття вищої освіти. Проте для українського роботодавця – це справжня гарантія академічних знань. Не те що там якісь бакалаври, магістри…

За даними досліджень, наші університети не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії вишів у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського.

Докторів наук багато, а лікувати її нікому (Равіль Алєєв)
Бакалавр, спеціаліст, магістр… Усе це форма, оболонка, фабула. А де ж суть? Навчальні програми – ось із чого потрібно було розпочинати будувати українську Болонью. Збиваючи ноги в забігу до Європи, наші державні менеджери освіти формально притягають за вуха чинну (не таку вже й погану) систему до європейських вимог. Заплутати розуміння освітньо-кваліфікаційних рівнів, не змінивши змістової частини навчальних планів, – так звучить девіз української Болоньї. Європа мовчить, український роботодавець не цікавиться… Хто ж тоді визнає?

Світлана Майструк

P.S. Шановні читачі! Нам буде цікаво дізнатися саме ВАШУ думку з приводу Болонської системи навчання.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *