Священник створив десантний клуб «Батя» для школярів - 29s06 batya11 kопіюватиНа Дніпропетровщині настоятель Свято-Духівського храму створив … дитячий десантний клуб «Батя»

У невеликій сільській школі села Вільне Новомосковського району на Дніпропетровщині навчаються шість чемпіонів світу та України з пауерліфтингу, діти опановують і парашутний спорт. Займається їх підготовкою настоятель місцевого храму отець Георгій. Колись він викладав у школі мову та літературу, а з прийняттям сану хрестив вільнянську молодь. У якийсь момент священик зрозумів, що віра у свої сили допоможе дітям в житті не менше, аніж віра в Бога. А отже, він має виховувати у школярах і цю якість.

Блакитні берети десантників школярам вручають у церкві

Ще за радянських часів, працюючи учителем у школі, Георгій Веніамінович часто водив дітей у храм. Ставши священиком, створив недільну школу для дітлахів. Але чоловік зрозумів: діти хочуть активних дій, їм цікаві традиції предків, історія краю, участь у чомусь важливому та потрібному для країни.

– Я запропонував школярам створити при церкві … козачу заставу, – усміхається отець Георгій. – Бачили б ви, з яким ентузіазмом вони прийняли цю ідею. Причому діти самі обирали, чим хотіли б тут займатися: історією козацтва, спортивним орієнтуванням, важкою атлетикою, пауерліфтингом. Усім світом відремонтували невеликий сільський клуб, за допомогою спонсорів купили тренажери, гирі та штанги. Навіть дівчата вступили в козачата. І хоча це дитяче об’єднання, на перший погляд, не мало жодного стосунку до релігії, але до духовності – дуже безпосереднє. Як відомо, Бог посилає кожній людині випробування за її силами. Одні можуть з ними впоратися, інші пасують, виправдовуючись, що це не їхні проблеми. Так з’являються в суспільстві байдужі люди, через яких і торжествує зло. Я хотів, щоб діти вчилися долати  труднощі, що трапляються  на їхньому шляху, пересилювати самих себе і розуміти: немає значення, скільки разів ти падав, важливо, скільки разів вдалося підвестися.

Дитинство священика минуло на китайському кордоні. Юра весь вільний час проводив із друзями у військовому містечку. В армії Ханов служив в десантно-штурмовій бригаді сухопутних військ, доводилося і з парашутом стрибати. Переїхавши в 1990-му році до України, почав викладати в сільській школі, а дізнавшись, що по сусідству з селищем Гвардійське квартирує 25-та повітряно-десантна бригада, він загорівся ідеєю долучити дітей до професії десантника. Але здійснити її повною мірою зміг, хоч як дивно це прозвучить, ставши священиком. До того ж дітей вирішив зацікавити у цій справі не лише власним прикладом.

– Я вже мав досвід стрибків із вертольота, і вирішив сам підготувати до цього свого сина, – розповідає отець Георгій. – Дмитру було 14 років, і він захоплено сприйняв цю ідею. Тренував його кілька місяців: вчив складати парашут, вирулювати, управляти своїм тілом, не губитися в складних ситуаціях. Звісно, були сумніви, чи зможе він подолати страх. Зрештою стрибнути в порожнечу з висоти тисячі метрів – це не кожному дорослому по плечу, а він все-таки дитина. Коли сідали в літак, інструктор мене навіть попередила: «Якщо хлопчик не захоче, я його виштовхувати не буду». Я стрибнув першим і знизу глянув на літак – Митяй не злякався! Потім ми стрибнули з ним ще раз, і тільки після цього я запропонував школярам створити десантний клуб. Вони вже наслухалися синових оповідань про вільний політ і прийняли ідею просто на ура. Це виявилося якраз те, що треба хлопчакам для виховання мужності, – драйв, ризик, подолання страху. А потім і дівчатка почали записуватися в наш клуб.

Аналогів такого дитячого об’єднання в 2008 році в Україні не було. Статут клубу, його програму діти розробляли самі разом зі священиком. Клуб носить ім’я засновника повітряно-десантних військ, уродженця і почесного громадянина Дніпропетровська Героя Радянського Союзу Василя Маргелова, якого підлеглі називали Батя. А девізом став улюблений вислів Маргелова: «З нами Бог і два парашути!»

Стрибки – не самоціль, пояснював дітям Георгій Веніамінович. Це лише засіб виховання у собі характеру, сили духу. Щоб стати десантником, треба багато тренуватися, знати і вміти. Цілий рік вони готувалися, – завдяки спонсорам в клубі з’явилися парашути й спеціальні тренажери. Паралельно діти створювали Музей імені Маргелова, збирали експонати, почали листування з синами прославленого командувача. Звісно, всі готувалися до першого стрибка: пройшли медкомісію, склали іспити. І незабаром із приватного аеродрому в селі Майське в повітря піднявся перший дитячий борт.

Через кілька місяців просто в Свято-Духівському храмі перед строєм військових юним десантникам вручали блакитні берети. 15-річний Митя отримав свій берет із рук легендарного ветерана – десантника підполковника Миколи Петращука, який здійснив 820 стрибків із парашутом! Приїхали на це торжество і сини генерала Маргелова – Віталій, Василь і Олександр.

Зараз у клубі «Батя» 15 постійних членів. Із них п’ятеро – учні випускного класу. Дівчатка ні в чому не поступаються сильній статі, деякі навіть обирають собі традиційно чоловічу професію – Батьківщину захищати. Наташа Клезіо, наприклад, після дев’ятого класу вступила до Чернігівського військового училища. Випускниця Олена Рубльова, яка розраховує отримати золоту медаль, мріє про академію прикордонних військ.

– Оленка дасть фору будь-якому хлопцю – дуже смілива, – хвалить вихованку отець Георгій. – Під час першого стрибка вона була на борту єдиною дівчинкою. Вітер свище у відчинені двері, внизу тисячі метрів, а вона спокійно крокує в порожнечу. Зараз у нас із парашутом стрибають навіть 13-річні хлопчики та дівчатка. Я впевнений, що небо очищає душі дітей, вселяє в них не тільки мужність, а й доброту. Вони вже не пройдуть повз чужу біду, нікого не зможуть образити. Саме для цього я не тільки молюся з дітьми в храмі, а й піднімаюся в небо. Перед стрибком перевіряю на кожному хрестик, читаю молитву, хором вимовляємо свій девіз: «З нами Бог і два парашути»! І страх минає.

У вільний від служби і тренувань час священик пише оповідання для дітей

Коли клубу запропонували взяти участь у традиційних змаганнях із пауерліфтингу пам’яті Василя Маргелова, сільським дітям навіть на думку не спало відмовитися – мовляв, ми такого не вчилися. Швидко знайшли в найближчому містечку Новомосковську тренажерний зал і почали займатися. Тренер клубу «Байпас» Євген Борисенко таке побачив уперше: дітей привозить священик, який, змінивши рясу на трико, теж тягає штангу! Через кілька місяців школярі з Вільного вже на рівних брали участь у найпрестижніших чемпіонатах. Менше ніж через рік Наташа Клезіо (на той час восьмикласниця) стала абсолютною чемпіонкою України з пауерліфтингу та виконала норматив майстра спорту. 12-річний Ігор Лисенко привіз зі змагань золоту медаль, а сам Ханов і його син стали майстрами спорту і триразовими чемпіонами світу (за версією ВПА).

– На першому чемпіонаті я посів лише четверте місце, – згадує 16-річний вихованець клубу Максим Карасьов. – Але отець Георгій мене заспокоїв: будемо працювати. Через три місяці на Кубку України в 2012 році я завоював золоту медаль. Уся наша команда повернулася з нагородами. На відкритому міжнародному турнірі пам’яті Василя Маргелова в Дніпропетровську клуб «Батя» отримав перше командне місце, а я – три золоті медалі. У цих змаганнях немає вікових категорій, тому отцю Георгію довелося змагатися з молодими спортсменами. Але він виграв! Для нашого батюшки взагалі немає нічого неможливого, але головне, що він і нам вселяє віру в свої сили.

За два останні роки в шкільному музеї Героя Радянського Союзу Василя Маргелова з’явилася унікальна вітрина, в якій 40 золотих, 10 срібних і бронзових медалей світових, європейських і українських чемпіонатів із пауерліфтингу! Тільки за два роки тут підготували трьох майстрів спорту і двох кандидатів у майстри. Не кожен іменитий спортивний клуб може похвалитися подібним. Батюшка з сільської глибинки виховав шість чемпіонів України. І сам став чемпіоном світу. Причому тренує дітей він безкоштовно, а часом навіть доплачує за це з власної кишені – отець Георгій підробляє ночами сторожем у школі. Звісно, допомагають спонсори – колишні «блакитні берети», для яких девіз «Десант своїх не полишає» – не порожній звук. Хтось шиє дітям обмундирування, хтось оплачує пальне для польотів, поїздки на змагання, покупку експонатів для музею, де є навіть танк і крісло, в якому приземляються космонавти. Адже парашутний спорт – задоволення дороге. Один виліт борту коштує приблизно три тисячі гривень.

Разом із отцем Георгієм юні десантники побували на могилі легендарного командувача повітряно-десантних військ Василя Маргелова.

Батюшка хотів створити в школі ще й військовий оркестр – діти, каже, такі музичні, але не вдалося знайти керівника на мізерну зарплату.

Багато районних чиновників не сприймають усерйоз подібну форму патріотичного виховання. «Тренуйтеся на землі, хто вам заважає, – сказали отцю Георгію в Новомосковській райдержадміністрації. – Але навіщо ж дітям стрибати з такої висоти?» І не дали державний прапор України, коли юних десантників запросили взяти участь у параді військ ВДВ у Москві. Виручили військові 25-ї десантної дивізії – дали і прапор, і офіцера для супроводу групи. У колоні міжнародного союзу дитячих десантних клубів прокрокували по Красній площі, український прапор майорів попереду всіх. Сільські школярі з Дніпропетровщини тричі брали участь у подібному параді і сьогодні відомі далеко за межами нашої країни. Але значно важливіше те, вважає Георгій Веніамінович, що його вихованці прагнуть служити своїй Батьківщині і приходять в армію вже не новачками. Син Митя, який після школи став військовим – контрактником в 25-ї повітряно-десантній дивізії, вже мав за плечима вісім стрибків із парашутом, звання майстра спорту з пауерліфтингу та три перемоги на світових чемпіонатах. Цього року двоє випускників школи теж підуть служити в рідну дивізію.

– Але навіть якщо хлопці не оберуть службу в армії, у них все одно залишиться цей дух, – вважає Георгій Ханов. – До нас їдуть тренуватися із сусідніх сіл, навіть із Дніпропетровська, – я нікому не відмовляю. Один 13-річний хлопчик приїхав з мамою. Жінка так боялася за сина, що стрибнула з парашутом слідом за ним. Але важливо, що не відмовила дитині у мрії. Свою молодшу дочку Машу я теж готую цього року до першого стрибка.

Настоятель Свято-Духівського храму, на проповіді якого з усієї області приїздять часом до двох тисяч осіб, мріє, щоб світ став добрішим і толерантнішим. Про це і його оповідання для дітей, які видає Дніпропетровська єпархія. Одне з них називається «Ціна часу». Отець Георгій на власному прикладі вчить підлітків нічого в житті не відкладати на потім. Вже у зрілому віці він почав розшукувати свого батька, якого востаннє бачив ще дитиною. Дізнався його адресу, але батька живим вже не застав.

Цього року вихованці клубу «Батя» навряд чи поїдуть до Москви на військовий парад, але панотець Георгій готовий організувати такий же марш дитячих патріотичних об’єднань на Хрещатику. І закликає всіх ветеранів ВДВ допомогти в цьому. Дітей не можна залишати без свята, а кращий засіб прищепити їм любов до своєї Вітчизни – показати, що ця любов є у дорослих.

За матеріалами: Факты

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *