Окрім визнаних критиками і глядачами стрічок великих майстрів кінематографа, є й такі, що так і не були відзняті. У планах знакових митців були детективи, фантастика, психологічні сюжети.

1. Альфред Хічкок. «Калейдоскоп»

Натхнення приходить неочікувано. Так, побачивши провокаційну стрічку Мікеланджело Антоніоні «Фотозбільшення» (1966), неперевершений Альфред Хічкок назвав свої доробки застарілими. І затявся створити радикальний фільм, сюжет якого балансував би на грані фолу – «Калейдоскоп».

Фільм-провокація охоплював би детективний елемент, сцени в стилі «ню», насилля і гомосексуальні стосунки. Ланцюг із трьох загадкових вбивств мав поєднати ці сюжетні ланки в цілісний єдиний витвір. І хоча бюджет картини становив менше 1 000 000 доларів, боси з «Universal» відмовили маестро. Тож 60 хвилин відзнятого матеріалу частково увійшли у фільм «Несамовитість» (1972), а «Калейдоскоп» так і залишився грандіозною мрією режисера.

2. Девід Лінч. «Ронні Рокет»

Постать Девіда Лінча в сфері кінематографа стала об’єктом своєрідного культу. Його незвичайні ідеї та нестандартний підхід до мистецтва кіно надихають продюсерів і акторів. Зокрема, картина метра «Голова-Гумка» (1977) справила сильне враження на актора Мела Брукса та його продюсера Стюарта Корнфілда. Творчий дует запропонував Лінчу зняти для них стрічку.

Спершу режисер планував знімати «Ронні Рокет» за власним оригінальним сценарієм. Провідними аспектами сюжету мала стати детективна подорож в інший вимір і зустріч із дивним підлітком, який через недбалість хірургів не може існувати без постійного сполучення з електромережею. Як замовники, так і сам Лінч пророкували проекту великий успіх. Але майстер вирішив знімати фільм за чужим доробком, завдяки якому, на замовлення того ж Брукса, світ побачила стрічка «Людина слон». Попри відмову від власного сценарію, режисер помістив своєрідне камео «Ронні Рокет» у фільми «Махолланд Драйв», «Шосе в нікуди» та «Твін Пікс», поєднавши їх локаціями та темою трансформацій особистості.

3. Лукіно Вісконті. «У пошуках втраченого часу» 

Італійський режисер зажив своєрідної слави як майстер екранізацій літературних творів. Із неабиякою увагою він підходив до найдрібніших аспектів твору та його екранної адаптації. Проте, з’ясувалось, що старанність не завжди винагороджується.

Його стрічка-адаптація соціально-психологічного роману Джузеппе Томазі ді Лампедуза «Леопард» (1963) розтягнулася на три з половиною години екранного часу. А семитомний доробок Марселя Пруста, підготовка до екранізації якого зайняла не один рік, мав йти аж чотири години. Тому не дивно, що такі масштабні проекти не знайшли відгуку в кінокомпаній і спонсорів. Не менш гірка доля спіткала й спробу екранізації твору Пруста «У пошуках втраченого часу», робота над якою розпочалась в 70-х роках: Вісконті просто не знайшов джерела фінансування та компанії, яка зацікавилася б ідеєю.

4. Орсон Веллс. «Серце темряви»

Після дебюту карколомної радіовистави за романом Герберта Веллса «Війна світів», відзначеного надзвичайною реалістичністю і схвальними відгуками критиків, його одіозний автор Орсон Веллс отримав кращу пропозицію, як для режисера-початківця. У 1940-му кіностудія «RKO Pictures» запропонувала метру відзняти два фільми за умови невтручання студії в роботу. Єдиною умовою була необхідність укластися в запропонований бюджет. І першим фільмом із пари мала б стати стрічка «Серце темряви» за романом Джозефа Конрада.

Режисер сам планував узяти участь у зйомках фільму як актор. Він хотів зіграти оповідача (Марлоу), лишаючись невидимим для глядачів і тільки раз чи два з’явившись тінню на стіні чи віддзеркаленням у дзеркалі. Саму картину планували знімати «від першої особи». Так, аби глядач сприймав усе ніби через очі Веллса-Марлоу. Але ідея виявилась надто дорогою і була замінена на «Громадянина Кейна».

5. Орсон Веллс. «Дон Кіхот»

Окрім грандіозної ТБ-вистави, надзвичайних задумів і безсумнівного таланту, Орсон Веллс запам’ятався і невдалими проектами. Адже «Серце темряви» був не єдиним.

Після зйомок «Громадянина Кейна» (1941) маестро забажав відзняти житіє Христа, де планував зіграти самого Спасителя. Але так і не зняв.

За стрічку «Дон Кіхот» Веллс брався неодноразово. Починаючи з 1950-х він працював над адаптацією знаменитого роману Мігеля де Сервантеса з переносом дії твору в сучасний світ. Проте проект зазнав поразки: попри підтримку відомих і впливових друзів, – зокрема Френк Сінатра вклав у стрічку 25 000 доларів, – режисер не зміг знайти достатнього фінансування і не завершив свій фільм. Відзнятий матеріал відредагували вже після смерті майстра. Час від часу його демонструють у рамках кінофестивалів.

6. Сергій Езенштейн. «Американська трагедія»

Видатний радянський режисер Сергій Езенштейн неодноразово отримував тавро «формаліст». Небезпечний ярлик породжував у душі генія гіркоту та іронію. Проте майстер не полишав своєї роботи та залишався вірним собі. Наприкінці 20-х років, уже осяяний визнанням і славою генія, режисер подорожував Європою та США із лекціями про досягнення митців Радянського Союзу. Цей шлях привів його до Голлівуда, де голова кіностудії «Paramount Pictures», а заразом і шанувальник таланту Езенштейна Джессі Ласкі зробив йому цікаву пропозицію.

Езенштейну запропонували проект на 100 000 доларів для екранізації відомого роману Теодора Драйзера «Американська трагедія». За півроку маестро розробив сценарій. Але Ласкі назвав доробок надто депресивним і розірвав контракт із Езенштейном.

7. Серджіо Леоне. «Ленінград. 900 днів»

Невгамовний Серджіо Леоне завжди славився великою кількістю геніальних ідей. І після зйомок «Одного разу в Америці» (1984) йому спало на думку створити епічну картину на військову тематику.

У той час маестро вестернів зачитувався історичним твором Гаррісона Солсбері «900 днів. Блокада Ленінграда». Завдяки цьому й склалася ідея для сюжету. Згідно з нею американський військовий репортер (на його роль Леоне планував узяти Роберта де Ніро) опиняється в Ленінграді під час військових дій, через що він змушений пробути в місті до самого кінця блокади. Фільм мав усі шанси вийти на екран: режисер знайшов 100 мільйонів доларів для зйомок, домовився з радянським урядом, з акторами і музикантом Енніо Морріконе для створення саундтреку. Але незадовго до початку зйомок Серджіо помер від серцевого нападу.

8. Стенлі Кубрик. «Наполеон»

Кожен гурман кінематографа скаже вам, що не видана стрічка його мрії – це «Наполеон» від Стенлі Кубрика.

Легендарний режисер витратив не один рік, вивчаючи життя великого французького імператора. І це не дивно, адже він хворів ідеєю відзняти фільм-біографію. «Наполеон» мав вийти після стрічки «2001: Космічна одіссея» (1968), що став однією з візитівок метра. На роль Наполеона Кубрик жадав запросити актора Оскара Вернера, а кохану Жозефіну мала би зіграти чарівна Одрі Хепберн. Але байкопік не вийшов на екрани через те, що «Metro-Goldwyn-Mayer» скасувала зйомки через непомірну вартість проекту.

9. Террі Гілліам. «Людина, яка вбила Дон Кіхота» 

Можна припустити, що Сервантес – не найкращий друг кінорежисера: майстру кінематографії Террі Гілліаму теж не пощастило з екранізацією безсмертного шедевру про хитромудрого ідальго.

Ідея Гілліама частково перегукується з задумкою Веллса. Проте всупереч сюжету, де події книги відбуваються в сучасному світі, Террі переніс героя-маркетолога (в ролі якого майстер бачив Джоні Деппа) у світ відомого ідальго. Сам же Дон Кіхот (у виконанні Жана Рошфора) сприймає героя Деппа за свого зброєносця – друга Санчо Пансу й уводить його у світ пригод.

Підготовка до проекту почалася в 1998, а самі зйомки стартували в 2000 році. Але тяжке захворювання Рошфора разом із труднощами з отриманням необхідної страховки звели нанівець усі старання Гілліама і команди. Відзнятий матеріал увійшов до байкопіку про невдалий проект. А повторна спроба відзняти картину у 2010 з Робертом Дювалем (Дон Кіхот) і Еваном Макгрегором (Санча Панса) знову зазнала невдачі. Проте Гілліам не втрачає ентузіазму і планує ще раз спробувати втілити свою ідею в життя наприкінці 2014 року.

10. Тернес Малік. «Кіноглядач» 

Світський лев і режисер Теренс Малік як людина творча майстер не лише кіно, а й несподіванок. Після справжнього фурору й визнання від професійних критиків, що принесла йому епічна пастораль «Дні жнив» (1978), він полишив американський вищий світ і перебрався до Парижа. Упродовж 1980-х майстер працював у різних проектах. Але справжньою ідеєю фікс візуального поета була адаптація філософського роману Уокера Персі «Кіноглядач». Стрічка про людину, яка почувається чужою в оточені сім’ї і друзів, на роботі і серед людей, але знаходить більше задоволення і сенсу у витворах літератури та кіно, мала стати однією з перлин режисерського портфоліо. Але стрічка так і не була відзнята. Проте ідея переваги внутрішнього світу над реальним проглядає в фільмах Маліка «Древо життя» (2011) та «До дива» (2013).

За матеріалами ua.korrespondent.net

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу