Реформування системи освіти на сьогодні є пріоритетним завданням для профільного міністерства, тож із прийняттям законопроекту про вищу освіту можна буде розраховувати на виведення її на європейський шлях розвитку та забезпечення конкурентоздатності українських випускників на світовому ринку.  Про нові кроки в освітній політиці, подолання корупції в системі освіти, відновлення довіри до Міністерства освіти, патріотичне виховання дітей, а також побажання цьогорічним випускникам в інтерв’ю кореспондента Укрінформу з міністром освіти і науки України Сергієм Квітом. – Сергію Мироновичу, як Ви оцінюєте зсередини той спадок, який залишив вам попередній міністр? – Знаєте, якщо дивитися на те, як все було організовано, то, звісно, дуже багато проблем – все було поставлено на потік, за все треба було платити. Все купувалося і продавалося, починаючи від подачі оголошень до захисту дисертацій, призначень на різні посади до виборів ректора і друку підручників – все було корумповано, скрізь міністр міг втрутитися. З такого погляду, спадщина малоприємна. З іншого боку, якщо говорити про саме міністерство та освітянську галузь, то треба зазначити, що освітянське середовище завжди було дуже активне, у нас були незалежні експерти та громадські організації, журналісти, фундації, активні студентські організації, лідери студентських і профспілкових організацій. Тому всі ідеї та концепції стосовно потрібних змін – все було підготовлено. Переважна більшість наших державних службовців, які працюють у міністерстві, це порядні люди, які професійно виконують свою роботу, тому не варто демонізувати все на світі. Також я хотів би наголосити, що це велика ілюзія, ніби міністр сам щось може зробити. Тобто будь-який міністр, дуже хороший або дуже поганий, сам нічого не змінить. Ні на краще, ні на гірше. Нашкодити, звісно, завжди легше. Але для того, щоб зробити реальні якісні зміни в системі освіти, потрібний консенсус між міністерством, урядом, парламентом, президентом та широкою громадськістю, яка платить податки. Тому зараз у нас по-своєму унікальний момент, відкрилася можливість приймати хороші закони, змінювати правила гри, і ми ним користуємося. – Боротьба з корупцією – одне з ключових завдань для держави на сьогодні. Як Міністерство освіти долає корупцію – в цілій системі освіти, у своїх власних структурах? – Ми співпрацюємо з правоохоронними органами, прокуратурою, Службою безпеки України. З нами співпрацюють журналісти, які проводять журналістські розслідування. І ті корупційні схеми, які були створені безпосередньо з ініціативи міністерства, вже зруйновані. Проте я не маю жодних ілюзій щодо того, що корупція присутня в системі освіти. Це проблема системна, вона пов’язана з багатьма речами, у т.ч. із рівнем національної економіки, зарплат, політичної, професійної та індивідуальної культури. Тому працювати треба ще дуже багато. Запорукою ліквідації корупції в освіті буде лише успіх наших реформ. Сьогодні ми реагуємо на всі скарги, у нас є юридичні фірми, які працюють з нами на волонтерських засадах, нам допомагає громадськість. Був тільки один випадок, коли люди явно хотіли вирішити свої проблеми, користуючись революційною чи постреволюційною ситуацією, через наклеп. Але ми реагуємо на скарги, перевіряємо факти, тому процес потроху рухається. Щодо Міністерства освіти і науки, то ще 4 березня 2014 року на першій прес-конференції ми оголосили пріоритети нашої діяльності. У рамках програми діяльності Кабінету Міністрів України на 100 днів Міністерство розробило свій план дій. Ми задекларували – прозорість нашої роботи та врахування думки громадськості і почали його втілювати. Наприклад, уже запроваджена прозора бухгалтерія і публікація бюджету МОН на сайті. Починаємо електронний документообіг на рівні Міністерства, а в перспективі – запровадження електронного врядування в усій освітній системі України. Щодо залучення громадськості, то ми реформували Громадську раду при МОН, а 30 квітня провели перше засідання Колегії Міністерства в оновленому складі, до якої увійшли представники громадських об’єднань. – За експертними висновками міжнародних організацій, фінансування освіти в Україні перебуває на щаблях, співставних із світовими показниками, чого не скажеш про результативність такого фінансування, рівень освіти падає. – На жаль, це ілюзія. Адже український ВВП неспівмірно менший від ВВП західноєвропейських країн. Тому реальне фінансування освіти в Україні дуже невелике. Плюс, звісно, витрачання коштів значною мірою неефективне. Тому прагнення Міністерства освіти і науки запровадити університетську автономію суголосне урядовій політиці децентралізації й делегування прав і коштів місцевим громадам. Оскільки громади здебільшого краще знають, як треба врядувати і порядкувати на місці, аніж це знає центральний уряд. Коли ми говоримо про університетську автономію, то це автономія фінансова, організаційна та академічна передусім. – Законопроект про вищу освіту був ухвалений у першому читанні й здебільшого має позитивні відгуки. Але чи проходив він експертизу на предмет вартості від його застосування. Скільки додатково коштуватиме його імплементація для бюджету України? На сьогодні наш бюджет не має спеціальних коштів для того, щоб витрачати їх на хороші нові проекти. Саме тому ті статті витрат, які законопроектом передбачені, наприклад, студентська стипендія на рівні прожиткового мінімуму чи обмеження навчального навантаження викладачів – все це тягне за собою витрати. І розуміючи, якою є ситуація в державі, ми пропонуємо їх відтермінувати до того часу, коли економіка в країні почне зростати. Передусім, приймаючи цей закон, ми змінюємо правила гри – це головна мета на сьогодні. Вартість закону становитиме приблизно 15 мільярдів гривень. Невдовзі ми представимо калькуляцію, залежно від остаточного вигляду законопроекту, над яким ще триває робота. – За експертними підрахунками підвищення стипендій коштуватиме державі щорічно 6 мільярдів гривень. У більшості країн чимало студентів вимушені брати позики, щоб платити за навчання. Чи не вважаєте Ви, що ці стипендії треба зберігати для тих, хто їх найгостріше потребує з огляду на майновий стан, однак навряд чи поширювати на всіх, навіть якщо критерієм є успішність? – Насправді, я з Вами не зовсім згоден, адже українці здебільшого не можуть платити за власну освіту. Наших студентів треба підтримувати. Тому система фінансування університету через державне замовлення має вигляд соціальних грантів (до речі, в найближчому майбутньому разом з успішним реформуванням університетів вона також повинна змінюватися). Це хибний шлях, коли, приймаючи студента в університет, ми відразу посилаємо його шукати собі кошти на життя і навчання. Він повинен вчитися передусім. І треба розуміти, що на Заході студенти мають місця так званої студентської роботи: якісь кафе, місця офісної роботи в межах університету, інші спеціальні проекти, де студенту зручно працювати. У нас таких пропозицій практично немає. У нас якщо студент підробляє, він уже справді десь працює, витрачаючи масу зусиль і часу. Таке навчання не буде ефективним. Банківські позики на навчання – це також цивілізований шлях, який в Україні ще має запрацювати. Позики від держави не вирішують справи. По-перше, їх кількість дуже незначна. По-друге, не існує механізму повернення позичених коштів. – У законопроекті про вищу освіту пропонується відкривати депозитні рахунки у банках. Чи не думаєте Ви, що ректори вишів, розміщуючи кошти в комерційному банку, послуговуватимуться зокрема й корупційними методами визначення банку, в якому їх ВНЗ відкриє рахунок? – Питання про те, де саме університет зможе обслуговуватися, може бути предметом дискусії і якихось компромісів. Я допускаю, що спочатку державні вищі навчальні заклади відкриватимуть депозитні рахунки у державних, а не в комерційних банках. Проте жодного казначейства. Однак, якщо людина має намір порушити закон, вона знайде спосіб це зробити. У цьому випадку зовсім не має значення, чи це банк державний, чи комерційний. Це не може бути якийсь один банк, де повинні розміщувати рахунки всі університети, тоді це та ж корупція. Це ніби вас змушували купувати молоко чи хліб тільки в конкретному одному гастрономі. Це неправильно. Тому що ми йдемо до ринкових стосунків. – Україна зараз іде в Європу, де, окрім європейських доріг, медицини, зарплатні, має бути ще й європейська освіта. Власне, яким чином цей рівень освіти буде забезпечено в Україні, адже все-таки, хоч з якого боку дивитись, значна кількість українських студентів обирає навчання за кордоном. Коли наші вищі навчальні заклади будуть у світових рейтингах на почесних місцях? – Тоді, коли ми проведемо хоча б якісь реформи. Тому що після 1991-го року в Україні не було жодних реформ. І перше, що треба зробити, – це прийняти закон «Про вищу освіту». Потім ми будемо працювати над законопроектами «Про освіту» та «Про науку і наукову діяльність». Це наші найближчі плани з законотворчості. Закон про вищу освіту дає відповідь на дуже багато питань. Якщо ми його приймемо, то університети житимуть зовсім іншим життям, за іншими правилами, у них будуть незрівнянно більші можливості. Це шлях до якісного розвитку. Я можу назвати три головні завдання, які треба виконати, щоб українські університети стали якісними й конкурентоздатними на міжнародній арені. Перше – це запровадити університетську автономію, друге – це інтегрувати науку й освіту і третє – це приділити спеціальну увагу англійській мові, тому що без англійської мови немає жодного розвитку й інтеграції, немає взаємодії з усім науковим світом. Це мінімум, який нам треба опанувати. – А чи збільшилася на сьогодні кількість іноземних студентів, які бажають навчатися в Україні? – Я прогнозую, що цього року вона дещо зменшиться через теперішні політичні події. І ще якийсь час буде зменшуватися. Чому? Тому що політика міністерства досі полягала в залученні до українських ВНЗ якомога більшої кількості студентів. Це було самоціллю. Для них навіть були скасовані іспити, тобто взагалі не існувало жодного відбору. Цікаво, що проти цього навіть протестують дипломати тих країн, звідки Україна має найбільше студентів. Я мав зустріч із послами 16 таких країн. Усі вони, як наше міністерство, зацікавлені в якості. Тому ми будемо запроваджувати серйозний відбір для іноземців, що спочатку зменшить їх кількість, а потім, я переконаний, зробить українські університети більш привабливими – і зрештою збільшить кількість іноземних студентів. Нам треба вболівати не тільки за показник бакалаврських програм, але також за показники магістерських програм та аспірантури. До нас мають приїжджати на навчання більше студентів із країн Європейського Союзу, Північної Америки, Австралії, Далекого Сходу.   – Сергію Мироновичу, а яка зараз ситуація з професійно-технічною освітою, і як власне підвищується її престиж? – На неї зараз звертається більша увага, бо нам важливо її осучаснити. Професійно-технічна освіта – це окрема велика галузь, що належить до середньої спеціальної освіти. В Україні 983 професійно-технічні навчальні заклади, де навчаються майже 400 тисяч учнів. Кожен другий учень за час навчання отримує дві або й більше професій. Це підвищує мобільність випускників на ринку праці. Відбувається робота з оновлення змісту навчання через розробку професійних та освітніх стандартів. Від цього залежить підвищення якості професійної освіти й покращення взаємодії з роботодавцями, замовниками підготовки кадрів. Сьогодні саме працедавці відчувають на ринку праці брак належної кількості робітників високої кваліфікації й готові з нами співпрацювати. Ефективна співпраця з ринком праці – запорука успіху. Треба визначити методику прогнозування потреби у робітничих кадрах і відповідно до неї формувати державне замовлення. Впроваджується Національна рамка кваліфікацій за рівнями професійно-технічної освіти, вже готовий проект Стратегії розвитку національної системи кваліфікацій. До реформування ПТО ми безпосередньо переходимо після прийняття закону «Про вищу освіту». – Ви говорили про те, що в Україні надто велика кількість навчальних закладів, які країна не може утримувати. Як проходитиме їх скорочення? – У нас понад 800 вищих навчальних закладів, зокрема приблизно 250 університетів. Це справді ненормально велика кількість. Тому йдеться про такі реформи, внаслідок яких спостерігатиметься підвищення якості й зменшення кількості ВНЗ. Такі процеси відбуватимуться природнім шляхом, внаслідок ринкових стосунків і здорової конкуренції. Міністерство освіти і науки не буде волюнтаристично втручатися, не буде жодних списків на закриття, скорочення й об’єднання університетів. – Що тоді буде з викладачами, яких скоротять? – Якщо якийсь університет не зможе втриматися на ринку, то необов’язково викладачі підуть на вулицю. Вони можуть влаштуватися в інші ВНЗ – нові або укрупнені. Викладачі також мають дбати про свою конкурентоспроможність на освітньому ринку праці, вони не стають автоматично безробітними. – Чи планується найближчим часом покращення роботи бібліотек і переведення більшості джерел на електронні носії. Чи вбачаєте ви в цьому перспективи, і коли в українській освіті використовуватимуться електронні підручники? – Будуть використовуватися. Ми працюємо з різними ІТ-компаніями та асоціаціями, започатковуємо нові інноваційні проекти. Інформаційні технології крок за кроком дедалі більше впроваджуватимуться в Україні, оскільки вони розвиваються, дешевшають, стають більш масовими. Йдеться не лише про електронні підручники, а й про різні форми інтенсифікації навчального процесу та управління університетами. – Патріотичне виховання школярів – чи існує воно сьогодні? Власне, як зробити так, щоб це патріотичне виховання не здавалось відвертою політичною пропагандою. І як можна уберегти дітей від необ’єктивної інформації з телевізора, інтернету? – Я думаю, що дітей не варто особливо оберігати від якоїсь шкідливої інформації, це хибний шлях. Держава може видавати мас-медійні закони з обмеження доступу дітей до певного небажаного контенту. Дитина ж сама, не питаючи нікого, може користуватися інтернетом і знаходити будь-яку інформацію. Інша річ, як вона реагує на цю інформацію. Тому педагогічний компонент дуже важливий – щоб у дитини були стійка психіка, хороший смак, реальні знання і критичне мислення. Здатність критично мислити і здатність вчитися протягом всього життя – це ключові моменти, які треба пильнувати, починаючи зі школи. Для патріотичного виховання педагогічний компонент також дуже важливий. Наприклад, зараз проти України йде війна, і тут не може бути двох думок – захищати державу чи не захищати, бо її треба боронити від агресора зі зброєю в руках. Гордість за свою країну, відповідальність за неї, особиста причетність до її долі, бажання змінити її на краще – ці речі обов’язково треба виховувати змалку. Однак не вульгарно і не примітивно. Це не має бути політична пропаганда, а справді професійний науковий педагогічний підхід.   – За три тижні стартує ЗНО, чи можуть виникнути труднощі зі складанням незалежного оцінювання для тих абітурієнтів, які живуть на Сході, зокрема, в тих гарячих точках, де зараз проходить АТО. – Хочу запевнити, що всі матимуть можливість скласти зовнішнє незалежне оцінювання. Після бандитського захоплення в Криму регіонального Центру оцінювання якості освіти ми перенесли його до Херсона. Кримчани зможуть пройти тестування в Херсоні або, якщо вони з якихось причин не зможуть вчасно доїхати, в них будуть інші можливості скласти ЗНО. Так само і на Донбасі: якщо будуть проблеми в гарячих точках, ми будемо готові надати можливість складати іспити в інших місцях. – Мабуть, як і кожного року, цього року знайдуться винахідники, які намагатимуться списувати під час ЗНО. Як каратимуть абітурієнтів за використання шпаргалок? – Я не думаю, що покарання – це ефективний шлях. Але іноді не можна обійтися і без покарання. На мою думку, за списування треба ставити нуль. Бо якщо людина списує, це означає, що вона або не готова до іспиту, або має хибне уявлення про освіту. – Сергію Мироновичу, наостанок побажайте щось хороше нашим цьогорічним випускникам. – Я бажаю, щоб ви самі будували своє життя, щоб воно було успішним, щоб усе залежало тільки від вас.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу