Директор Інституту геодезії Національного університету “Львівська політехніка” професор Корнилій Третяк, як і деякі його колеги, з повним правом можуть себе вважати старожилами цього льодового континенту нашої планети. Путівець до Антарктиди, а точніше — до української станції “Академік Вернадський” він проторував ще 2002 року. Цьогорічна експедиція на південний край світу вже 19-та, наступного року буде ювілейна. У складі львівських науковців цього разу, окрім Корнилія Третяка, були співробітники інституту — професор Володимир Глотов, старший викладач Юрій Голубінка (його кандидатська дисертація пов’язана з дослідженнями руху Антарктичної тектонічної плити), інженер Андрій Малицький, а також Дмитро Марченко з Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України, випускник Інституту геодезії. Ми запитали професора Третяка про його враження від останньої мандрівки на південний полюс Землі – Чи змінився ваш маршрут до Антарктиди? – Маршрут — незмінний. Літаком із Києва до аргентинського містечка Ушваї. Це найпівденніше місто на нашій планеті. Ушваї — відправна точка для антарктичного туризму, який набуває дедалі більшої популярності. Хоча вартість оглядин цієї льодової екзотики сягає 10 тисяч доларів. Із містечка, як і в попередні роки, ми ще три дні пливли океаном на російському кораблі “Полярний піонер”. – Чи вплинуло ставлення російської команди корабля до українських дослідників через агресію Росії на нашій землі? – Ставлення до нас було дипломатично нормальним, але не таким теплим, як у попередні роки. Жодних політичних дискусій із росіянами ми не вели. Якщо вже почали  про політику, ще таке спостереження. У складі річної експедиції на нашу станцію переважають науковці та інженери зі сходу України, були кримчани. Минулого року вони спілкувалися між собою російською мовою. Цього разу ті самі люди вже спілкувалися українською мовою. – Знаємо, що термін перебування на станції був обмежений чотирма днями. Що ви встигли зробити зі своєї програми?  Почали з 3D-сканування льодовиків, дослідження їх фотограметричними методами. Слід відзначити, що минулого року майже не було снігу. А цього разу льодовики були вкриті майже 70-сантиметровим шаром снігу. Складалося враження, що льодовики у своєму об’ємі не змінилися. Чинник снігу треба буде врахувати при опрацюванні інформації, хоча це не так просто зробити. – Танення льодовиків підтверджує тенденцію глобального потепління. Це певний короткочасний період чи незворотній процес? Чи треба нам готуватися до другого всесвітнього потопу? – У нас є світлини, датовані 30-ми роками минулого століття, на яких видно, що льодовики певним чином здеформовані внаслідок потепління. Але тоді ще не били на сполох із приводу техногенного впливу на клімат планети. Це, очевидно, такий цикл, такий період в історії планети, потім знову буде похолодання. Сьогодні ж триває інтенсивне потепління. Окрім обстеження льодовиків, ми продовжили досліджувати геодинаміку, тобто рух тектонічних плит у районі станції “Академік Вернадський”. Для цього в радіусі 15 кілометрів (це площа майже 900 квадратних кілометрів) виставляли на добу станції, які приймають сигнали зі супутників системи GPS, що дає змогу визначати координати з міліметровою точністю. Незаперечним фактом є рух мікроплит і всієї антарктичної плити. Антарктида обертається за годинниковою стрілкою довкола власного полюсу, що розташований на відстані майже 1000 кілометрів від південного полюсу Землі. – Ці дослідження мають лише теоретичне значення чи певне практичне?  Геофізики засвідчують високу сейсмічну активність в Антарктиді, а її передвісником є зміщення тектонічних плит. Українські геологи довели наявність на цьому континенті вуглеводнів — нафти і газу. Щоправда, будь-яка господарська діяльність, зокрема, видобуток корисних копалин, за Кіотським протоколом забороняється. Термін дії його вже збігає, але він, очевидно, буде продовжений. Попри це, деякі країни підкилимно готуються до освоєння Антарктиди та розподілу її території. Аргентина, приміром, видала свою карту і намалювала свій сектор аж до південного полюсу. Те саме зробила Чілі. Україна теж має право засвідчити своє право на цей континент. – Антарктида для багатьох людей асоціюється з якимось екстремальними умовами. А для вас це ніби буденна робота. – Екстриму там вистачає. Наведу лише один епізод. Коли ми приплили на гумовому човні до одного з озер, побачили, що пройти його неможливо. З одного боку – айсберг, розміром з 6-поверховий будинок. З другого — острів, із якого звисає льодовик і з нього — потоки води від снігу, що тане. Попереду — шматки льоду, як стіл. Працівник станції, який нас віз, пробує човном розпихати ті брили. З того двигуна йшов дим, як із трактора. І все це в густому тумані. Запитую його, чи є з нами радіостанція, щоб у разі чого зв’язатися зі станцією? Каже, що є. Але радіостанція, мовляв, нам не допоможе, бо ми за островом і хвилі не пройдуть. Нас би тільки ввечері почали б шукати. Ми якимось дивом пробилися через той лід. Поставили станцію спостереження і потім із великими труднощами забрали її. А ще було моторошно, коли під наш човен заплив величезний кит-горбач. Але ви маєте слушність: Антарктида для нас – це вже звичне місце праці. Ми вже нею загартовані. Великі надії покладаємо на ювілейну експедицію 2015 року. Сподіваємося вона буде більш представницькою і тривалішою. Плануємо взяти з собою закуплений нашим інститутом міні-літак, що дасть змогу обстежувати льодовики з висоти на великій площі за порівняно невеликий час. За матеріалами: Прес-служба Національного університету “Львівська політехніка”  

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу