Яким буде прощання зі школою у випускників 2014-го – надзвичайного для України року? Навчальний рік 2013-2014, що гучно починався із пакету реформ середньої школи, закінчується громадським обговоренням курсу, який варто обрати Міністерству освіти і науки на чолі з новим міністром: доцільність окремих нововведень – під сумнівом.  На жаль, це не найбільш нагальне питання, що однаково непокоїть чиновників, учнів і батьків. Не за тиждень і не за два зазвичай починають готуватися до свята Останнього дзвінка – цього року воно так чи інакше буде не таким, як у попередні роки. Як мінімум, сильніше вдарить по гаманцях батьків. Про максимум говорити не хочеться: аби тільки випускники переступали поріг школи під дзеленчання дзвоника, а не вибухи та постріли. Географія впевненості Стверджувати щось про день прийдешній наразі не може ані простий смертний, ані жоден посадовець. Директори департаментів освіти і науки облдержадміністрацій південно-східних областей України, з якими нам удалося поспілкуватися, обережні у прогнозах щодо проведення 30 і 31 травня Останнього дзвінка і про ситуацію говорять лише «станом на сьогодні». Хоча на Луганщині, Харківщині, Херсонщині та в Одесі – не панікують. Ірина Цимбал, директор Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Луганської ОДА, розповідає: «Поки жодних змін немає, Останній дзвінок плануємо проводити як завжди. Інструктивні листи ми направляємо до управлінь освіти щороку – нагадуємо, що найважливішим є  життя і безпека дітей. Голов­не – провести урочисту частину, решта – справа батьків. Видача атестатів, сподіваюся, буде організованою, спланованою. Нині всі школи працюють, жодної не закрито». На Харківщині так само мають надію, що святкування відбудеться «за планом»: у школах із п’ятиденною формою навчання Останній дзвінок має пролунати 30 травня, а з шестиденною – 31-го. «На часі радше інше питання – традиційно всіх випускників шкіл міста й області ми збирали на головній площі Харкова на так зване «посвячення у доросле життя», – каже директор Департаменту освіти і науки Харківської ОДА Анатолій Бабичев. – Організацією свята опікується міська рада, на сьогодні це питання не вирішено. Навряд чи доцільно звозити школярів із різних районів області». Провести Останній дзвінок без змін планують і в Одесі, а на Донеччині запевняють: атестати однозначно будуть вручені випускникам 31 травня. А свято Останнього дзвінка відбудеться там, де, за словами директора Департаменту освіти і науки Донецької ОДА Юрія Соловйова, «для цього будуть відповідні умови». Атестат для сусіда-кримчанина У сусідній із Кримом Херсонській області теж не піддаються паніці, більше того – готові вручати атестати не лише «своїм» випускникам, а й кримчанам: «Звичайно, на 30 і 31 травня плануємо урочистості з нагоди Останнього дзвінка, – каже директор Департаменту освіти і науки Херсонської ОДА Андрій Яценко. – І святкування, і державну атестацію маємо провести згідно з раніше затвердженими планами. Якщо збережеться ситуація, яка є на сьогодні, в кількох містах буде можливо провести традиційні масові заходи». Наприкінці квітня, коли у Херсоні побували міністр освіти і науки Сергій Квіт і його заступник Павло Полянський, там обговорювали можливість видачі атестатів випускникам із Криму, попередньо проконсультувавшись із фахівцями щодо реалізації «плану Б» – на випадок, коли це не вдасться зробити на місцях. За словами Андрія Яценка, йдеться насамперед про Генічеськ, але за потреби отримати атестат можна буде і в Херсоні, і в інших місцях: «З Кримом межу­ють чотири райони області, в кожному з них, якщо захочуть діти, матимуть можливість отримати українські атестати. Попередньо випускникам або їхнім батькам потрібно буде зв’язатися з департаментом освіти і науки – якщо вони зателефонують на «гарячу лінію» міністерства, там повідомлять наші телефони. Всі співробітники знають про таку ситуацію і готові допомагати». «Заручники» півострова Хвилювання з приводу Останнього дзвінка та випускного на материку – дрібниця порівняно з наслідками російської окупації для випускників-кримчан, що поставила «жирний» хрест на їхніх планах на найближче майбутнє. Отже – вже змінила їхнє життя, перекривши частку відкритих для них шляхів. Про становище завтрашніх абітурієнтів можна судити з розповіді учениці севастопольської гімназії №1 імені О.С. Пушкіна Анастасії Хохлової. Дівчина перемогла у другому етапі Все­українського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів МАН. Спочатку вона не змогла при­їхати до Києва на захист роботи – тобто не зі своєї вини втратила шанс здобути 50 «бонусних» балів. Тепер – не впевнена в тому, чи зможе отримати атестат, на який «працювала одинадцять років», і заслужену золоту медаль. А про вступ до Києво-Могилянскої академії, про який мріяла з 8 класу і до якого старанно готувалася протягом двох років, «підтягуючи» українську мову та історію України, годі й говорити. Перспектива отримати атестат російського зразка із перерахуванням усіх балів відповідно до системи оцінювання північного сусіда її не тішить, ЗНО сподівається скласти на материку. Проте це, скоріше, виняток, аніж правило: з учнів трьох випускних класів гімназії перереєстровуватися на тестування в областях виявили бажання… лише 10–15. – Я надіслала запит на перереєстрацію, – розповідає Настя, – але відповіді ще не отримала. Якщо найближчим часом її не буде – навряд чи зможу скласти ЗНО. Для кримських випускників це велика проблема – багато хто із задоволенням протестувався б, якби мав можливість зробити це хоча б на території Криму. А їхати на кілька тижнів до іншої області, незнайомого міста… Багато кого просто не відпускають батьки. А хтось не має такої змоги. Можливість здобувати вищу освіту в Києві або деінде в Україні Настя і її батьки вже майже не обговорюють. Вступатиме, напевно, до севастопольської філії МДУ ім. М.В. Ломоносова: кримським випускникам тепер «ближче» виші Москви або Петербурга, але Настя цього не прагне – краще лишатиметься вдома. А за рік, «якщо трохи стихне», хотіла б таки скласти ЗНО і поїхати до України. Випускному – бути! Попри всі прикрощі, що несподівано спіткали випускників на порозі дорослого життя, вони активно готуються до святкування прощання зі школою. За кілька тижнів до Останнього дзвінка клопоту – вдосталь: дехто ще не придбав вбрання, а комусь мама щойно почала вишивати сорочку. До речі, вишиванка для Останнього дзвінка та навіть випускного – передбачуваний цьогорічний тренд. Подекуди вдягати її будуть одностайно – увесь клас як один, приміром, у 292-й київській школі. В інтернет-магазині «Вишиваночка», що спеціалізується на продажі національного вбрання, «Освіті України» розповіли, що попит на вишиванки зріс узимку: зазвичай це мертвий сезон, та цього року клієнтів було чимало. Вишиту сукню чи сорочку можна купити готову чи пошити на замовлення, тоді доведеться зачекати як мінімум 5–10 днів. За словами менеджера Олександра, дешевих речей на випускний не беруть, сорочка з якісною машинною вишивкою коштуватиме до 500 грн, а сукні від 500 – і до кількох тисяч гривень. Цікаво, що на чоловічих сорочках часто просять вишити давньослов’янські візерунки, а дівчата прагнуть хоч трохи, але змінити фасон сукні. Середня ціна білої з вишивкою – 1000 грн. Приблизно за таку саму ціну можна придбати традиційне святкове вбрання. Сьогодні у наявності лишилося вкрай мало моделей, а черга – на два-три тижні наперед. Зазвичай найбільший попит на вишиванки напередодні Днем Незалежності, і цього року магазину, можливо, доведеться відмовитися від частини замовлень: «Не встигнемо фізично!». Приблизно така сама ситуація – і в конкурентів. «Сорочку мати вишила мені…» Власноруч вишивати сорочку для сина після довгих вагань вирішила Людмила – мама випускника школи №282 Саї­да. «Синові не принципово, що вдягати, в нього всі думки – про ЗНО та про вступ до університету, – розповідає вона. – Раніше я вишивала лише картини або подушки, але сорочку синові давно хотіла зробити, тканину купила, а часу бракувало. Тепер маю можливість зекономити на костюмі, який він, окрім випускного, навряд чи кудись одягатиме». Прощання зі школою не надто спустошило батьківський гаманець у цій родині: витрат на кафе чи ресторан у Саїда не буде, у 50 гривень обійшовся подарунок школі, 100 здали на квіти і повітряні кульки. 350 коштувала фотокнижка і 150 – відеозйомка, з одягу придбали чорні штани за 200 грн – решта речей є. А от родина Валерія з Чернівецької області навряд чи подужала б усі витрати, якби не бабуся, яка їздить на заробітки до Італії. Віньєтка, подарунок гімназії, святкування в ресторані з тамадою і музичним супроводом, куди запрошені і батьки з сестрою, – це вже близько двох тисяч гривень. «Учителі від подарунків відмовилися, тому діти запросили їх разом відсвяткувати в ресторані, – уточнює мама випускника. – Ціна – близько 200 гривень з особи, проте остаточної нам ще не назвали, бо продукти дорожчають. І це ще не всі витрати – тисячу або й більше гривень доведеться віддати за костюм, за яким поїдемо в Чернівці… Син приятельки закінчив школу торік, тож я знала, що це задоволення не з дешевих. Ми потроху відкладали гроші, і бабуся допомогла – якби не це, сім’я, мабуть, у ресторан не пішла б». І такий порядок витрат – ще не межа. 11-класниця харківської гімназії Віра, яка для випускного матиме дві сукні – довгу для урочистостей та коротку – для другої частини вечора, пояснює: «В нашій школі випускний сприймають як визначну подію, яку треба відсвяткувати як слід – можливо, в інших на це витрачають менше грошей». Дов­гу сукню для Віри купували за 5000 гривень, коротку шиють за 1200, босоніжки коштували 1600. За фотоальбом заплатили 220 гривень, за ресторан для своєї випускниці – 600, зачіска коштуватиме 150 і 100 – макіяж. Не собі сукню – а дитині серце Відмовитися від дорогого одягу і ресторанного бенкету на користь маленьких пацієнтів відділення кардіохірургії Інституту загальної і невідкладної хірургії збираються випускники Авторської школи Бойка в Харкові. Ідея належить директору Олександрові Макогону. Випадково побачивши сюжет про сербських випускників-2013, які відмовилися від дорогих костюмів і суконь, щоб допомогти тяжкохворим дітям свого міста, запропонував це учням і їхнім батькам. «Спочатку думки розійшлися, – згадує директор. – Але коли діти відвідали Інститут хірургії, поспостерігали крізь скляний купол операційної, де зупиняли і запускали серце… Мабуть, тоді вони й «зламалися». Одинадцятикласниця Ксенія Литвиненко зізнається: «Чесно кажучи, спочатку намагалася опиратися – дуже хотілося вдягти сукню й піти в ресторан, як усі. Та коли побачила крихітне серце дитини під час операції – це якийсь переворот свідомості. Одразу вирішила перерахувати гроші на рахунок благодійного фонду відділення. Батьки мій вибір підтримали – ми поповнили «скарбничку» на 8 тисяч гривень». За словами директора школи, наразі зібрано 75 тисяч гривень. Вартість витратних матеріалів для різних операцій відома, тож коли збір коштів завершиться, стане відомо, скільком пацієнтам можна буде допомогти – оплатити під’єднання до апарата, що під час операції працює замість серця і легень дитини. Допомога буде адресною – учні знатимуть, чиїм родинам допомогли. А ми за традицією бажаємо щасливої дороги випускникам. Валентина СОРОКА, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу