«Освіта України» продовжує цикл публікацій «Цікаві професії». В центрі нашої уваги – педагог-організатор, вожатий дитячого табору. Робота в дитячих таборах відпочинку вже не одне десятиліття є неоціненним джерелом досвіду для студентів. Головна «заповідь» такого працівника: треба  бути людиною творчою і, звісно ж, любити дітей. Перевагу зазвичай віддають студентам педагогічних вишів, яким необхідно проходити практику. Однак шанси є і у студентів інших спеціальностей, а також у випускників. Вагомим чинником для вожатого є досвід роботи, однак навіть без нього праце­влаштуватися можна. Головне – бажання. Багато таборів перед зміною проводить спеціальні школи, де новачків навчають основ роботи. Звісно, приймають не всіх підряд. Часто проводять відбір у вигляді тренінгів, де адміністрація табору на власні очі може побачити потенційних вожатих. Починати шукати вакансію варто ще навесні: саме в цей час у більшості таборів набирають вожатих на літо. Проте навіть влітку на сайтах працевлаштування можна знайти актуальні оголошення. Основні вимоги до кандидатів переважно такі: педагогічна освіта (дехто просить ще й характеристику з місця навчання), креативність, уміння працювати в колективі, відповідальність, дисциплінованість. Вожаті мають бути прикладом для малечі, тож роботодавці часто звертають увагу на те, чи веде кандидат здоровий спосіб життя, чи немає шкідливих звичок і чи є досвід роботи з дітьми. Варто пам’ятати, що робота вожатим у таборі – це велика відповідальність: не лише моральна, а й фізична. За відсутності батьків за життя і здоров’я дітей, яких у загоні може бути кілька десятків, відповідають вожаті. Тож стежити за непосидючою малечею доведеться постійно. Для роботи в дитячому таборі треба прой­ти медичний огляд і отримати санітарну книжку. Також перед початком зміни оформляють трудовий договір і підписують спеціальний документ про відповідальність вожатого. Перед зміною їх обов’язково ознайомлюють з посадовою інструкцією. Вожатих забезпечують харчуванням і проживанням, а в разі потреби – і медичним обслуговуванням. Утім, робота в літньому таборі – це зовсім не відпочинок і аж ніяк не легкий спосіб заробити гроші. Вона вкрай непроста і відповідальна. Вожаті мають безліч обов’язків та ненормований робочий день. Але це ще й джерело дуже корисного досвіду, особливо для тих, хто збирається присвятити своє життя роботі з дітьми. Виховувати грою Місцем, де найбільше вожатих в Україні, є Міжнародний дитячий центр «Артек». Тут працюють десять дитячих таборів, кожен з яких має власну специфіку. За зміну він приймає до 3 600 дітей, а протягом року – близько 30 тисяч. Майбутній режисер молодіжних театрів, студент четвертого курсу Херсонського державного університету Владислав Тихонов працює вожатим у таборі «Польовий» уже друге літо. – Я почув про роботу в «Артеку» в університеті, – розповів він «Освіті України». – Спостерігаючи за моєю активністю в університетському житті, голова студентського наукового товариства запропонував мені спробувати стати вожатим. Я написав заявку. При відборі звертали увагу і на мою успішність. У наш табір відбір дуже серйозний, потрапити не так просто. Передусім кандидат має бути відповідальним. Після попереднього відбору я поїхав до школи вожатих. Там нам розповідали про специфіку роботи в таборі, можливі її ускладнення. Вожатим в «Артеку» необхідно знати історію цього дитячого центру, адже кожен розповідає її дітям. У нашому таборі «Польовий» є також спеціалізована зміна роботи з інвалідами – тими, які погано бачать, погано чують чи мають порушення опорно-рухового апарату. Нам розповідали про цю зміну, показували відео, пояснювали психологічні аспекти роботи з особливими дітьми. Також радили, як краще знайти спільну мову з дітьми з незаможних сімей чи напівсиротами. В загоні ніхто не повинен почуватися незручно. Владислав Тихонов працює з відпочивальниками одинадцяти – п’ятнадцяти років. – Адміністрація враховує особисті здібності вожатого, – пояснює він. – Адже робота відрізняється: є молодші і старші групи, спеціалізовані морські і туристичні загони. До дітей середнього і старшого віку я вже звик, працювати з ними добре і легко. Владислав є вожатим сьомого загону табору «Польовий». Їх у загоні три, кожен відповідає за свій сектор роботи. Вони міняються, коли хтось, наприклад, відпочиває після нічного чергування, виручають один одного. – День вожатого розпочинається із самого ранку, – каже Владислав Тихонов. – О 6.45 підйом, планірка. Нам дають цілий перелік завдань, які ми маємо виконати з дітьми протягом дня: чогось досягти, чогось навчитися. День вожатого не закінчений, доки не виконано всі доручення. Завдання залежать від тематики зміни й тієї мети, яку ставить адміністрація табору. Тепер вожаті працюють за програмою, покликаною прищепити дітям моральні цінності, доброту. Щоб після перебування в таборі вони дивилися на світ інакше: здавалося б дрібниця, але навіть вранішні привітання і слова «на добраніч» перед сном роблять малечу вихованішими. Виховують тут і під час проведення ігор, – без нудних повчань і догматів. Навіть на пляжі можна сказати: нехай дівчатка першими зайдуть у воду. А хлопці поступляться. Діти несвідомо це запам’ятовують. Перелік ігор для кожної вікової категорії дає адміністрація табору. Його можна доповнювати, підлаштовувати під «своїх» дітей. Між прийомами їжі та відвідуванням пляжу вожаті й діти вирішують ще багато завдань. Організують походи до музею, проводять репетиції «візитівок», музичних конкурсів, бенефісів, урочистих лінійок. – Буквально кожна година розписана. Діти, а також вожаті й адміністрація постійно в творчому пошуку, – каже Владислав. – Увесь час ми намагаємося зайняти дітей творчою діяльністю. Разом придумуємо пісні, ставимо сценки. Найбільше навантаження у другій половині дня, коли відбуваються звітні концерти, масштабні заходи табору. І, нарешті, о 22.30 в таборі вже відбій. Діти сплять. Вожатий розповідає, що в роботі найскладніше – почути кожного. – З дітьми можна створювати що завгодно. Вони наче підживлюють тебе морально й емоційно, – розповідає він. – У таборі вирує бурхливе життя. Воно захоплює. Завдяки цьому ти постійно працюєш і розвиваєшся. Буває, діти вже після зміни знаходять тебе в соціальних мережах. Пишуть, що сумують за Артеком, за загоном. Приємно, коли дитина тебе пам’ятає, цікавиться, як твої справи. Особливо взимку, коли ти вже – в сірому місті. Найкраща нагорода – любов дітей Не менш напружено трудяться вожаті і в інших таборах України. Євген Колесник – вожатий з п’ятирічним стажем – працює в таборі «Зірковий берег», що в селищі Орлівка під Севастополем. – Мені подобається спілкуватися з дітьми, атмосфера, яка панує в таборі, – зізнається він. – Найскладнішими є перших три дні, організаційний період. Ти ще не знаєш імен дітей, звикаєш до них. Потрібно знайти спільну мову, подивитися, хто чим живе. На кожній зміні трапляються проблемні діти, які тебе не бажають слухати. Іноді навіть некеровані. Дитина може бути активною, але поводися не так, як треба. Цю бурхливу енергію необхідно спрямувати в конструктивне, позитивне русло. Звісно, не буває такого, щоб усі, без винятку, діти були слухняними і тебе любили. Завдання вожатого – зробити так, щоб його авторитет і авторитет більшості дітей був вищим за авторитет тих неслухняних. Тоді основна маса дітей не буде до них тягнутися, і вони не зможуть заважати усьому колективу. Робота Євгена Колесника розпочинається о 7.45 – він будить дітей, стежить, щоб вони вдяглися, почистили зуби і пішли на зарядку. Далі вихованці прямують на сніданок, після якого вожатим потрібно зібрати весь загін, відвести до корпусів. Там вони вдягають купальники і далі – на море. Вожатий заходить у воду, і діти по черзі – по десять, під його наглядом купаються. Після цього вони перевдягаються, йдуть на обід і до 16.00 триває «тиха година». Простеживши, щоб вона була й справді тихою, вожатий відводить юних відпочивальників на підвечірок. Поївши, частина табору йде знову на море, інші – беруть участь у розвивальних іграх і спортивних естафетах, займаються розмальовками, створюють саморобки чи разом із вожатими готуються до вечірніх заходів. Серед найпопулярніших – конкурси «Містер табору» чи «Міс табору», вигадування сценаріїв виступу на сцені чи пісень. Після вечері о 20.00 відбуваються цікаві розважальні заходи, концерти, перегляд мультфільмів. Далі – вечірня дискотека. В 22.00 йдуть спати молодші групи, а в 22.30 – і старші. Але для вожатих день не завершується. В 23.00 начальник зміни проводить планірку на наступний день, де розповідає про завтрашні заходи. – У загоні може бути до тридцяти дітей. За ними стежать два – три вожатих, які змінюють одне одного, – розповів «Освіті України» Євген Колесник. – Я зазвичай беру молодші групи – з ними простіше. Вожатий весь час проводить із загоном. І постійно є робота: хтось кудись побіг, хтось щось загубив. За зміну можна взяти один – максимум два вихідних. А вільного часу у вожатого годин вісім – з 23.30 до 7.40. Серед приємних моментів – прощальний вечір, коли на лінійці діти плачуть, не хочуть розставатися. Це переконливо свідчить, що зміна минула не даремно. За словами Євгена, найчастіше табори укладають контракти з ВНЗ, які відправляють у табір на практику студентів педагогічних спеціальностей. А сам він потрапив до табору завдяки педагогічному загону. – Буває, що в місті формується група вожатих на чолі зі старшим, досвідченим працівником, який і пропонує свою команду на роботу в табори, – каже він. – Це можуть бути не лише студенти, а й старші люди. Зазвичай табори радо з ними спів­працюють. Адже ці люди часто вже мають досвід роботи з дітьми в таборі. Марія БЄЛЯЄВА, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу