“Мамо, коли ж нарешті закінчиться цей коронавірус?” – запитав мене нещодавно мій восьмирічний син. Йому так кортить знову пограти у футбол з друзями. Що ж, на жаль, у мами немає відповіді на це запитання. Батьківство навіть до пандемії COVID-19 не було легкою справою, адже організувати сімейний побут – завдання непросте. Але ще важче – знову і знову поступатися принципам, яких самі ж раніше вирішили дотримуватися. Бо хороші батьки – терплячі, не кричать і задовольняють потреби своїх дітей в ігровій формі.

Тому обмежувальні заходи, запроваджені у зв’язку з пандемією, стали найважчим випробуванням для сімей. Раптово усе звалилося докупи: перевантажені батьки, які змушені працювати, одночасно мають ще й навчати дітей і, попри власну невпевненість у завтрашньому дні, втішати й заспокоювати своє потомство. Насамперед це надскладна ситуація для неповних родин. Оскільки нерви здають швидше, ніж зазвичай, і батькам усе частіше не вдається втриматися від застосування до дітей методів фізичного покарання. Психічне навантаження для усіх членів родини є надзвичайно високим, але насамперед – для дітей.

Читайте також:Скандальний предмет повертається до шкіл

Права дітей не бралися до уваги

“Раптове закриття навчальних закладів та обмеження упродовж тижнів контактів із друзями та вихователями означає незрозумілу і, за певних обставин, болісну втрату важливих осіб, із якими дитина має зв’язок”, – критикує нинішні обмеження Німецька академія дитячої та підліткової медицини (DAKJ).

Утім, політичні дебати в Німеччині практично не торкалися теми потреб дітей під час цієї кризи. Єдиний виняток – коли йшлося про результати їхнього навчання у школі. Або про те, яким чином організувати тимчасову опіку над дітьми, щоб вони не змогли заразити своїх бабусь і дідусів та дозволили батькам далі працювати.

“Діти й підлітки у процесі ухвалення рішень до цього моменту розглядалися не як люди з рівними правами, а як потенційні носії вірусу”, – вважають у DAKJ. А для дітей із проблемних родин такі обставини можуть не лише бути несправедливими, але й мати фатальні наслідки.

Читайте також: Як учителю працювати дистанційно і зберегти психічне здоров’я

Непочуті заклики про допомогу

Соціальна працівниця Анна Вільден (Anna Wilden), яка працює в дитячому будинку і надає допомогу сім’ям, висловлює своє занепокоєння ситуацією. Вона опікується родинами, які звернулися по допомогу до відомства з захисту прав неповнолітніх дітей.

Зазвичай Анна Вільден приїжджає до своїх клієнтів додому. Але з початку дії обмежувальних заходів усі консультації відбуваються по телефону, що дуже обмежує таке спілкування. “Я більше не бачу виразу обличчя та мови тіла”, – нарікає соціальна працівниця. Цей важливий підтекст, який для Вільден може мати вирішальне значення, неможливо передати телефоном. “Коли ми підозрюємо когось у недотриманні прав та інтересів дитини, тоді ми, звичайно, відвідуємо таку родину”, – пояснює жінка. Але протягом часу, коли навчальні заклади не працюють, таких підозр до відомства з захисту прав неповнолітніх дітей надходить дедалі менше, вказує Анна Вільден.

Освіта на карантині. Чи адаптувалася українська школа до нових умов?

Сім’ї в режимі надзвичайного стану

Ця обставина непокоїть також представницю міжнародної неурядової організації Save the Children Штефані Фрід (Stefanie Fried). “В інших країнах, наприклад, в Іспанії та Італії, збільшилася кількість заяв від жінок та дітей про зростання рівня домашнього насильства”, – розповідає вона. За її оцінками, у Німеччині ситуація має бути аналогічною. “Питання полягає лише у тому, коли ці люди скажуть про це вголос і коли їхні голоси зможуть почути”, – додає Штефані Фрід. Але допоки родини залишаються ізольованими, закликам по допомогу складно потрапити назовні. Під час затвердження заходів боротьби з коронавірусною інфекцією інтереси дітей були враховані недостатньо, вважає представниця Save the Children.

У Німецькій академії дитячої та підліткової медицини вказують також на відсутність наукових підтверджень того, що обмежувальні заходи стосовно дітей справді допомагають у боротьбі з вірусом. “Перші дослідження випадків захворювання свідчать, що це радше дорослі інфікують дітей, а не навпаки”, – ідеться в заяві дитячих медиків, у якій наводяться дані Інституту імені Роберта Коха. “Чому ж тоді не припинити контакти між групами ризику та дітьми, але натомість знову відкрити ігрові майданчики та дитсадки?” – логічно запитує Штефані Фрід.

Правила пандемії

Локдаун може не лише поглибити наявні проблеми, але і зблизити сім’ї – не лише у буквальному, але й переносному значенні. Психолог Клаус Нойманн (Klaus Neumann) наголошує на важливості того, щоб у кожного у сім’ї був особистий простір – свій кут, у який кожен член родини може сховатися. Навіть якщо це туалет або шафа для одягу! А ритуали, якими регулюється співіснування у сім’ї, за словами психолога, зараз є важливішими, ніж будь-коли раніше, – аби не допустити нервових зривів. “У цей час ми більше взаємодіємо одне з одним. Ми можемо зіштовхуватися, що призводить до конфліктів. Але зв’язок між батьками та дітьми може й поглибитися”, – вважає Нойманн.

Насправді багато сімей насолоджуються несподіваним часом, який вони проводять разом, свідчать дані опитування соціологічної компанії Forsa, проведеного на замовлення Save the Children. А оскільки футбольні майданчики зачинені, ми з моїм сином багато їздимо на велосипедах, більше граємося й читаємо. Це – чудовий аспект нинішніх обмежень.

За словами Нойманна, було б добре, якби навіть тоді, коли все повернеться до “нормального” стану, ми зберегли пам’ять про ці відчуття й усвідомлення того, що життя може бути непередбачуваним. Про те, наскільки цінним може бути час, проведений із дітьми, ми не повинні забувати і після пандемії. Але також не слід забувати і про потребу дітей проводити час надворі із друзями та за іграми.

Джерело